Алло, чуваки! Сегодня я расскажу вам, как я стала полноценным наркоманом-гопником и одновременно освоила искусство безбашенного вождения авто. Готовьтесь к взрывным историям!
Всё началось с того, что я услышала об интересных закладках. Речь шла о настоящих наркотиках, а не о каких-то шутках. Друзья-гопники настойчиво советовали мне попробовать опийчик. Ну, я думаю, почему бы и нет? Я всегда любила новые ощущения.
Пробуя этот опийчик в первый раз, я поняла, что это нечто совершенно иное. Моя гыча стала такой легкой, что казалось, будто я парю в облаках. Такой фантастический опыт меня просто потряс, и я решила продолжать экспериментировать с наркотиками.
Кстати, наркоманам никогда не хватает денег, поэтому быстро пришлось искать способы сможет себя обеспечить. Вступая в контакт с опытными дилерами, я поняла, что закладки — это что-то большее, чем просто покупка. Это обряд, который требует особой смелости и доверия. Но когда тебе нужен тот самый фантик, ты готов на всё!
Однажды, на одной из таких встреч, я услышала о чудо-наркотике, называемом афганская конопля. Чуваки говорили, что это настоящий взрыв мозга. Тут же прониклась идеей попробовать её сама. Вскоре я уже стояла перед дверью дилера, покупая свою первую порцию этого волшебства.
Кстати, наркоману никогда не бывает достаточно. В поисках новых наркотиков я наткнулась на такую вещь, как окс. Это какая-то химическая фигня, но пронесло меня наверх ещё выше! Под действием этого чудо-средства я чувствовала себя непобедимой. А вот и к своему первому авто пришелся прикуп.
И знаете что? Наркоманы и автомобили — это неразлучная связь. Почувствовав свою безграничную силу под действием наркотиков, я решила, что мне нужно научиться водить. Правда, не всегда всё получалось идеально. Мои первые попытки были гораздо опаснее, чем я могла себе представить.
Но с каждой новой впиской, каждой новой гычей, я улучшала свои навыки вождения. Благодаря наркотикам я перестала бояться скорости, уверенно управляла тачкой и осваивала новые трюки на дороге. Я стала настоящим гонщиком, разъезжающим на своей кобыле по городским улицам.
Конечно же, все эти приключения с наркотиками и ездой ничего хорошего мне не сулят. Моё здоровье постепенно разрушается, голова уже не такая ясная, как раньше. Я знаю, что это жизнь на краю. Но мне нужно больше адреналина, больше экстаза!
Привыкнуть к маджону невероятно сложно. Каждый раз ты хочешь сделать что-то большее, пережить ещё больше экстремальных ощущений. Но, когда ты ведешь свою тачку по горячим трассам, чувствуешь ветер в волосах и наслаждаешься каждым моментом, кажется, что ты живешь полной жизнью.
Но, друзья, не ведитесь на эту нездоровую идею. Жизнь — это не только адреналин и опий. Все эти экстремальные ощущения, которые сейчас кажутся такими притягательными, сильно навредят вам в будущем.
Так что бросайте это безумие, бросайте наркотики, отдайте свои гычи свободному небу и безопасным развлечениям. Обратите свое внимание на что-то более значимое. Помните, что друзья и семья — это главное в жизни.
Вывод: Теперь я осознаю опасность этого пути и пытаюсь остановиться. Жизнь — это больше, чем наркотики и безумная езда. Не делайте тех же ошибок, что и я.
Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?
Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.
Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.
Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.
Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?
Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?
Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:
Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!
Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.
Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.
Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!
В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.
Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!
Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.
Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.
Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!
Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!
У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.
Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.
Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.
Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.
Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!
